Нещодавно станиця Калуш повернулась з захоплюючої мандрівки, подолавши маршрут Калуш - Грабівка - Луквиця - Манява - Калуш. Все почалося 28 березня й, на жаль, завершилось 30 березня. Вже на другій годині мандрів декого з нас спіткали перші пригоди, як наслідок - мокре взуття, шкарпетки й ніжки також. Всі дружньо просувалися бадьорим кроком з піснями, долаючи кілометр за кілометром. Пройшовши їх близько 15, ми дуже раділи, що залишилось ще тільки 10.
Нарешті з-за горба вигулькнув вертоліт - символ Чоти Крилатих.
Цього року ми першими потурбували друга Степана, що погодився нас прийняти. Незважаючи на гостинність та теплий прийом, ніченька видалась зовсім не темною, зірок здавалось, було аж забагато, а по-недитячому холоднезною. Хоч дрімали ми в будиночку, було холодно навіть очі відкрити. Самі гляньте як воно:
Другої днини, поки наші черевики невгамовно злизували болото з доріг, ми завзято чесали язиками. У нашому вузькому колі обговорювались важливі для всього людства питання на кшталт походження Всесвіту, циркуляції води в атмосфері, особлива увага приділялася виникненню дощів та снігу. Останніх двох ми зовсім не бажали спіткати у падаючому вигляді. Ввечері ніхто не хотів розкладати намет, й спати в ньому теж ніхто не хотів.
Мрії про будівлю, що опалюється віднесло подихами прохолоди в далечінь. Нам випала ексклюзивна можливість спостерігати невідомий летючий об’єкт… Після півгодинного вовтузіння: шукання спальників, вдягання, роздягання, вибору місця й пози, почулося перше вдоволене сопіння - сон вже йде. З метою збереження більшої кількості кисню в повітрі, ми всі забралися в один намет, тому ззовні він скидався на вишеньку з 7 червачками всередині… Вранці, підзарядившись чайком, приготовленим за секретною технологією під назвою «Без жодного казанка», з смачненьким тортиком ми пішли помилуватись водоспадами. Мені сподобалось. Доречі, попередній обід та вечеря готувались за тією ж методою. Потім, зібравшись ми знову вирушили у путь - додому. Але за задушевними розмовами на згадані вище теми, ми зовсім забули про час, точніше про його відлік - не перевели годинники на літній час. Тому через брак транспорту, ми розділились на дві групи й добиралися додому по-різному. Та всі залишились живі й майже неушкоджені, думаю ще й задоволені.
Після мандрівки залишилось близько 2 кг макаронів, ще стільки ж гречки, десяток прикольних фотографій та безліч спогадів на будь-який смак…